Марта Коломиєць: ...Ці дівчата дуже ідейні, вони зачаровані любов`ю, українською літературою, вони цитують поезію, вірять, що все можливо в цьому житті. Вони бачать більше, яскравіше й світліше. Знають історію, минуле, адже це необхідно для того, щоб створити майбутнє. Вони мріють не лише про особисте щастя, але про покращення життя свого оточення, своєї громади.
НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ

НОВЕ В ІНТЕРНЕТ-ЖУРНАЛІ
12.03.2018
В «КОРИСНА ІНФОРМАЦИЯ ДЛЯ ДІВЧАТ» нові пропозиції та конкурси
20.11.2017
Результати конкурсу міні-грантів 2017
10.09.2017
Оголошення конкурсу міні-грантів 2017року
30.08.2017
Зустріч переможниць 2017 року в північному регіоні



Подписаться на рассылку




КОНТАКТИ

Адреса: вул. Чорновола. 27, офіс 221, Київ, 01135
Тел.: (+380 44) 507-06-10
Ел. пошта: uwf@uwf.org.ua
Веб сторінка:  http://www.uwf.org.ua

Координатор Програми:

Анна Кононенко, a.kononenko@uwf.org.ua 

068 9102489

Успішні історії

«Крокую до успіху» - Козлюк Ольга, переможниця програми у 2006 році. Рівненська обл., с.Камянка

  Привіт організаторам мого першого важливого кроку! Неймовірно приємно усвідомлювати, що ви пам'ятаєте про кожну з дівчат, радуєте все новими пропозиціями і даруєте нові можливості проявити себе!
   Що цікавого могло статися з провінційною, шістнадцятирічною дівчинкою після того, як вона посиділа за одним столиком з Машою Єфросиніною? Не треба бути Шерлоком Холмсом, аби зрозуміти, що я перетворилася на зірку. Пафосу у мене було, хоч відбавляй і я, абсолютно не соромлячись і забувши про всі на світі комплекси, роздзвеніла про свій успіх як і де тільки можна було. Про це знали у школі, знали мамині і татові колеги, друзі брата, сусіди, родичі, «усі знайомі і ледь знайомі». Щоб мало не видалось, я написала про свої враження від поїздки в районну й обласну газети. До цих пір не можу зрозуміти, що на мене найшло? Я завжди була сором'язливою і особливо ніколи не «вилізала наперед». Чимось неймовірним для мене було піднятися на сцену шкільного актового залу, забрати якусь там нагороду і не згоріти від сорому. Мені, чомусь, завжди здавалося, що я зовсім не заслуговую усіх тих похвал, грамот і місць на олімпіадах. А тут така переміна! Переміна мене! Я відкрила в собі якісь нові можливості і прагнення. Мені захотілося чогось зовсім нового… Звісно, я так і не наважилась брати участь у конкурсі краси, але мені страх як захотілося бути ведучою цього ж таки конкурсу. На велике здивування, мене відібрали. А потім ще раз відібрали і ще раз, і ще… Я довго думала, яким словом описати свої відчуття на сцені, але нічого, крім «кайф» не підходить. Це такий своєрідний наркотик: раз спробував—і більше не можеш без нього. Не можеш без свого писклявого голосу, який так гучно лунає з мікрофону, не можеш без аудиторії, яка тепло сприймає і сміється з твоїх недолугих жартів, не можеш без цього вічного свята, свята життя…
   Але, при цьому, я ще й вчилася і намагалася знайти себе в області якоїсь науки, щоб чимось підкріпити ті права, на підставі яких я постійно молола на сцені язиком. Це були права такої собі «умніци-красавіци». (Жартую).
Тим не менш  я зробила ще один крок і прийняла участь у конкурсі «Новітній інтелект України». Темою мого наукового дослідження було «Як з України зробити провідний центр світового туризму?». А результат—третє місце. Якщо врахувати, що я виборола це місце серед кращих інтелектів держави, то це зовсім непогано. Я обманюю. Для мене це було не просто непогано, я літала від щастя!
   Подібним чином пронеслося усе шкільне життя. Завершивши промову на випускному балу і втерши сльози, я почала думати, що ж робити далі? Слова директора «Оля, тобі місце тільки в найкращому університеті» гуділи як рій бджіл у голові і не давали спокою. Чи вийде у мене вступити до найкращого? Чи заслуговую я на це?.. А десь зовсім поряд, у тій самій голові, причаїлася ще одна думка… Яскравими фарбами я малювала своє життя після закінчення університету імені Карпенка-Карого. Але… гору взяв здоровий глузд батьків і я ось уже на третьому курсі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Я таки наважилася підкорити цей вал, нашкребла у своїй гороб'ячій душі сміливості на цей крок… вже другий важливий крок у моєму житті.
   Слізний процес вступу, слізний процес розлуки з домом, слізний сесійний процес—так для мене розпочалося життя у столиці. Самостійне життя, яке вимагало моїх власних рішень і вчинків. З'явилася купа неочікуваних проблем. Виявилось, що, коли швидко щось не придумати, то доведеться жити на вокзалі, виявилось, що, якщо пошумиш на лекції в Галини Олегівни, то тебе виженуть, виявилось, що замість омріяної англійської мені доведеться вчити, схожу на гавкання собаки, німецьку. Хоча, останнє не таке й важливе, бо знову ж таки, виявилося, що вивчення рідної мови, якому я повинна присвятити університетські роки,проходить зовсім не в тому руслі, яке я собі уявляла. І це вивчення з часом приваблювало все менше. Томи літератури, на прочитання якої маєш у кращому випадку тиждень, вже не захоплювали. А думка, що я від цього нібито набираюсь розуму не така вже й втішна… Я зовсім не лінива, просто мене пригнічують поїдені грибком стіни бібліотеки і вічне запитання одногрупниць: «Ти вже прочитала те і се?». Мама заспокоювала, що у сьогоднішньому світі освіта людини і рід її занять можуть зовсім відрізнятися, і, взагалі, я повинна бути вдячна Богові, бо це ж найкращий університет країни! І я була вдячна, от тільки думка про те, що сьогодні у Червоному корпусі  на конкурсі краси ведучий хтось, але не я, не давала мені спокійно спати.
    Поступово мене охоплювала туга. Я почала вважати себе ні на що не здатною, затурканою і тупою (може, слова не зовсім милозвучні, однак, я саме так себе почувала). Я дивилася на оточуючий мене світ і бачила, який він несправедливий і чорно-білий: на коні завжди хтось, хто багатший або настирніший. І це, явно, не я. Хтось, як в анекдоті, вставав раніше. І це мене дратувало, спантеличувало, вбивало і ображало, бо спати я лягала о другій, а прокидалася о шостій. Я… читала те, що мені подобалося, а не те, що вимагали, а звідси й проблеми. Я не могла змусити себе робити те, чого не хотіла, а звідси й проблеми. Я полотніла перед суворою викладачкою німецької, а звідси й проблеми. Під усіма цими «проблемами» я розумію те, що я, на той момент, перестала бути «зіркою», «відмінницею», «умніцою», «красавіцою». Тоді це було ударом. Я перебирала в пам'яті усе, що зі мною відбувалося і дивувалася: ну чому я не звертала уваги на усі знаки долі, які пророкували, що нічого доброго на мене в столиці не чекає, а тим паче в університеті для «мажорів» (так охрестили мій університет студенти інших вузів)? Словом, я вперше в житті відчула на своїй шкірі зуби депресії. Ще трохи і вони висмоктали б з мене усю кров. Але тут сталося дещо…
    На одній з лекцій мав відбутися диспут з приводу різниці між класичною українською літературою і літературою постмодернізму, або, як її нині називають, літературою пост-постмодернізму. Та не в цьому суть. Виявилося, що у класики не так уже й багато прихильників (пам'ятаєте про томи літератури за тиждень? Думаю, це вони так постаралися), які могли б дати відсіч численним прихильникам творчості Ірени Карпи. І я зголосилася на маленьку промову. Коли я почала говорити, то щось сталося. Я глянула на свій потік і… мене понесло: десь взявся гучний голос, нові жарти і дотепи, які публіка, ой, аудиторія сприйняла дуже добре. Мені аплодували відмінники, а в студмістечку того вечора ледь не дійшло до символічного спалення книг із вмістом пост-постмодерну. Погодьтеся, що сама думка має бути революційною для таких затято-хворих філологів, як мої колеги (☺).
Через деякий час відмітили одну з моїх письмових робіт. А ще трохи згодом я отримала «автомат» на іспиті з німецької. Ця п'ятірка разом з іншими подіями змусили мене по-новому глянути на світ.
   Я не могла повірити, але життя видавалося прекрасним. Я згадала, як добрі люди допомогли мені із житлом. Згадала, що лекції Галини Олегівни такі варті того, щоб не шуміти, а слухати. Згадала, як викладачка німецької з неймовірно вимогливої і просто жахливої поступово перетворилася на подругу. Тай сама мова досить милозвучна… ні не так—я в захваті від цієї мови і купи правил, які треба знати, щоб розмовляти нею! Мої знайомі (мажори і немажори)—чудові люди, абсолютно такі, як я і їм нічим не легше. Я зрозуміла, що я опинилася там, де треба і вирішила «брать быка за рога».
   По великому рахунку нічого аж надто не змінилося. Я, як і раніше роблю те, що подобається, але вже немає проблем, бо я ж роблю те, що подобається! Мабуть, я стала уважніша до своїх прагнень, а на всілякі дрібниці я не звертаю уваги. Може, я й не та леді, яка спроможна керувати великим бізнесом і, може, я не та «комсомолка», яка в усьому перша. Але я ТОЧНО лідерка, бо спроможна (виявляється) взяти себе в руки і не те, щоб змінитися, а змінити світ навколо себе. Я зробила цей світ таким, яким я його хочу бачити. Він яскравий, добрий і щедрий на приємні несподіванки. Я—ЛІДЕРКА, бо тепер точно знаю, чого хочу від цього життя. А, якщо продемонструєш світові, що ти знаєш, що тобі потрібно, то світ не забариться  це дати, думаю, що, навіть, безплатно.
   У мені прокинулись якісь серйозні амбіції. І найдивовижніше те, що я, усвідомлюючи їх серйозність, не боюся висловити їх чи зреалізувати. Я бігала на кастинг на телеканал і знову брала участь у конкурсі «Новітній інтелект України». Ні там, ні там я не пройшла, але не особливо засмутилась. Просто хтось посилає випробування, бо хоче знати, наскільки сильно я хочу бути лідеркою. І я пообіцяла собі, що пройду ці випробування і вже немає дороги назад, бо просто обманювати себе обіцянками я не збираюся. Я пообіцяла собі, що стану кимось, хто зможе допомагати іншим у скруті, хто допоможе тим, хто збився з дороги і не може знайти себе. Я пообіцяла собі, що якось пов'яжу себе з мистецтвом, щоб дарувати людям приємні емоції. Я пообіцяла собі, що сторицею віддячу тим, хто допоміг мені. І я пообіцяла собі досягти всього того, чого я собі наобіцяла!
   А від програми «Перший крок до успіху» я, навіть, не знаю чого очікувати. Ви завжди так доречно нагадуєте про себе. Якби не ви, я навряд чи вилила б на папір те, що накопилося в душі за досить довгий час. А так…
Ви подарували мені впевненість у власних силах, бажаннях і можливостях. Усвідомлення цього до мене прийшло не так давно, але, якби не ваша програма, воно взагалі могло не прийти. Я вдячна вам за те, що ви є, за те, що у вас знаходяться сили допомагати іншим. З вас хочеться брати приклад. Під впливом вашої програми я стала цікавитися нелегким життям дітей-сиріт. Нехай моя допомога не зрівняється із допомогою крутих спонсорів, але діти однаково радіють як дещо зношеним речам та іграшкам, так і цукеркам, придбаним на кошти людей, яким не байдужі мої статті в газетах чи промови. Я не збираюся зводити собі пам'ятник. Здається, його споруджують маленькі сироти, які вже після першої зустрічі готові називати мамою будь-кого, хто добрий до них. По десятибальній шкалі бачити вдячні очі цих дітей це—сто балів!!!
   Здається, я вже знаю, чого мені хотілося б від програми «Перший крок до успіху». Я хочу, щоб ви існували завжди! Щоб ви дарували людям впевненість у собі, вселяли у них відчуття небайдужості до інших. Адже на небайдужість завжди відповідають небайдужістю. Спасибі вам за те, як ви на мене вплинули. Спасибі за мій тепер уже спокійний сон, адже я точно знаю, що якось таки на конкурсі краси у Червоному корпусі ведучою буду я!!!



Успішна історія випускниці Програми Філюти Катерини
Успішна історія випускниці Програми Салівончик Оксани
Успішна історія випускниці Програми Руслани Бондаренко
Успішна історія випускниці Програми Марини Шегери
Успішна історія випускниці Програми Мартинюк Ірини
Успішна історія випускниці Програми Юлії Котельнікової
Успішна історія випускниці Програми Симончук Галини
Успішна історія випускниці Програми Московченко Валерії
Успішна історія випускниці Програми Карпів Тетяни
Успішна історія випускниці Програми Віхрової Вікторії
Традиційна зустріч переможниць конкурсу 2014 року та учасниць програми "Перший крок до успіху"
"Крокую до успіху" - Белла Антонян-Шевчук, переможниця 2011 року.
Відео-історії проектів 2012 року
Успішні кроки переможниць програми. Наталія Кривой, місто Житомир
Історія одного проекту, Плюта Христина
«Успішні заходи поточного проекту» Кіт (Плюта) Христина, м. Львів, переможниця 2007 року.
«Історія одного проекту» - Заник Христина, переможниця 2007 року
«Крокую до успіху» - Чабаненко Тетяна (Костіна), переможниця програми у 2007 році. м.Сімферополь
«Історія одного заходу» - Вдовічен Анастасія, переможниця програми у 2010 році, м.Охтирка, Сумська обл.
«Крокую до успіху» - Гаврилова Анастасія, переможниця програми у 2008 році, м.Миколаїв
«Рік після перемоги» - Яна Вертеба, переможниця програми у 2010 році, м. Маріуполь
«Крокую до успіху» - Козлюк Ольга, переможниця програми у 2006 році. Рівненська обл., с.Камянка
«Крокую до успіху» - Дехтярьова Оксана, переможниця програми у 2007 році. м.Луганськ
Щербакова Валерія. Запорізька обл., м. Мелітополь Проект «Шукачі скарбів».
Твардовська Віта Миколаївська обл., м. Снігурівка Проект «Здорова дитина - здорова нація».
Самійленко Юлія Полтавська обл., с. Нові Мартиновичі Проект «Души криниця».
Созонік Ольга Волинська обл., м. Луцьк
Багацька Любов Запорізька обл., м. Токмак Проект: «Молодіжна інформаційна сторінка «Медіа-палітра»
Мігалі Жанна Закарпатська обл., м. Ужгород Проект: «Нова сім’я»
Козаченко Ольга (Балюк Наталія) Львівська обл., м. Львів
Білоусенко Юлія - Кривой Наталія Житомирська обл., м. Житомир Проект: «Соціалізація жіночої студентської молоді, в тому числі молодих матерів».
Штеюк Уляна Львівська обл., с. Вовків. Проект: «Відновлення театрально-обрядових традицій села Вовків».
Акопян Каріне. Кіровоградська обл., м. Кіровоград Проект: «Рівний доступ»
Алексійчук Христина. м. Херсон Проект: «Зробимо Херсон чистим!»



НОВЕ НА УКРАЇНСЬКОМУ ЖІНОЧОМУ ПОРТАЛІ
03.10.2017
Посол США в Україні зустрілася з грантерами проекту "Економічні можливості постраждалим від конфлікту" у Харкові
31.01.2017
УЖФ: проект USAID на Вінничині сприятиме створенню нових робочих місць для населення, що постраждали від конфлікту
28.09.2016
Презентація документального відео про жінок в АТО “Невидимий батальйон”
07.06.2016
УЖФ розпочинає практичну фазу пілотного проекту по примиренню ВПО та громад
Розробка сайтів MSGROUP